Історія закладу

До кінця 1935/1936 років навчання проводилося в приватних виорендуваних хатах, а саме: у Гаврила Поповича та Федора Огняника за орендну плату в 50 чеських крон, які платилися з так званої  «окружної підпори». Наведені школи-хати не відповідали нормам ні з боку педагогічного, ні з гігієнічного, тому що були надзвичайно малі, вогкі та темні. З вищенаведених причин управитель Михайло Лях 21.10.1937 року скликав до школи, яка знаходилася у пана Гаврила Поповича, перші збори жителів Плитянок , на яких поставив  питання будівництва нової школи, просячи громаду, щоб вона подала свої погляди відносно цього. Збори одноголосно заявили, що вони вітають таку пропозицію і прикладуть усіх зусиль для будівництва.

На зборах була вибрана комісія, яка мала старатися для будівництва нової школи. На чолі її був вибраний Михайло Лях. Громада добровільно згодилася віддати під будівництво землю і 200 робітних днів. Управитель школи написав протокол зборів і послав його в Ужгород на так званий шкільний реферат. Необхідно відзначити, що найбільшу ініціативу в цій справі виявили такі мешканці села: Василь Безега – староста села, Василь Ожоганич – сільський касир та Митер Ожоганич – член сільського заступництва, якому селяни дали почесний титул «Плитянський шпектур». Вибрана комісія кілька разів зверталася до представників тогочасного уряду з проханням надати субвенцію для будівництва школи, але не знаходила підтримки. У березні 1935 року комісія вирішила послати депутацію на шкільний реферат в Ужгород у такому складі: Митер Ожоганич та Василь Попович.

Депутацію прийняв в Ужгороді пан референт Юліан Ревай, який пообіцяв подбати про державну субвенцію.

 Обіцянка справдилася 25 липня 1935 року, коли прийшло повідомлення про те, що держава виділяє на будівництво школи субвенцію в розмірі 100 000 чеських крон. В цьому повідомленні була умова, що будувати школу має почати саме село або приватна фірма. Було оголошено конкурс серед будівельних фірм, який виграла фірма «Мандавс».

 Будівництво школи тривало протягом 1935-1936 років  і було завершено 19.10.1936 року.

 Школа була на тому самому місці, що й зараз. У будівлі було 2 класні кімнати, учительська та 2 маленькі підсобні кімнатки. Вчителі прибували в село за призначенням і проживали в хатах місцевих жителів, перебували на утриманні чеського уряду.

Необхідно зазначити, що будівництво такої гарної на той час школи було надзвичайно важливим культурним здобутком. Найбільшу заслугу в цій справі мають Михайло Лях – управитель школи, Василь Безега - староста села, Митер Ожоганич, Василь Ожоганич, Юліан Ревай та Франц Шнайдер- представник нотаріального уряду у В. Раківці.

У школі з 1934 року велася шкільна хроніка, де занотовувалися найважливіші події.

З матеріалів цієї хроніки видно, що вчителями протягом чеського періоду були: Василь Лукянів, Етелла Грабарова, Ержібет Мадьярова, Іван Зіневич, Василь Ледней, Єлизавета Русинова та управитель Михайло Лях. Уроки релігії проводив місцевий священник  о. Степан Вербещук. Основними предметами були:  читання та письмо,  математика,  географія, історія, співи, малювання і природа. Дуже велика увага приділялася каліграфії. Навчання проводилося на місцевому русинському діалекті. На початку та в кінці навчального року , а також у дні великих свят всі учні разом з учителями йшли до церкви на службу Божу, після якої приступали до навчальних занять. Як свідчить шкільна хроніка, протягом данного періоду школа займалася активною позакласною роботою. Учні готували так звані «представлення» на різну тематику і виступали з ними перед жителями села.  Також  велика увага зверталася на трудове  виховання. Школярі разом з учителями облаштовували благоустрій території школи: насаджували дерева, кущі, квіти; допомагали місцевому лісництву у посадці дерев.

      З 1938 року почався період нестабільності  та змін, тривав процес творення державності Карпатоукраїнської  держави.  Дані події дуже вплинули на життя села і на освіту також. Школа на присілку «Плитянки» була закрита. Функціонувала тільки   центральна школа. Тут навчалися діти з усього села .Через значну віддаленість та велику бідність населення  до школи ходило дуже мало учнів  з Плитянок  .

За угорської  влади практично нічого не змінилося. Діяла школа в центрі, вона була семикласовою, а згодом кількість класів зменшили до чотирьох. Продовжувати навчання в 5 класі діти змушені були  аж у Великому Раківці.  Звичайно , таких учнів було дуже мало. Зі свідчень тих учнів, які відвідували школу в той час, відомо, що угорська влада в нашому селі не робила великих змін у навчальному процесі: вчителі залишилися ті, що й були, предмети - теж, навчання проводилося на місцевому діалекті. Школярі також вивчали угорську мову. Впродовж цих років діти відвідували школу нерегулярно через брак одягу та взуття та інші об’єктивні причини.

Школа в Плитянках відновила  свою роботу аж у 1948 році.  Тоді було здійснено перший повоєнний набір учнів. Їх кількість невідома. Відомо тільки, що це були учні різного віку. В цей час відбувалося формування семирічної  школи , а також навчання тих учнів, які не змогли закінчити школу в попередні роки.

У 1949/1950 н.р. в школі навчався 161 учень.

Радянська влада активно взялася за розбудову освіти. Приїхало багато нових учителів,вони жили на квартирах у місцевих жителів. Директора влада не поміняла. Крім навчального процесу, велика увага почала звертатися на виховання підростаючого покоління радянських людей.

Була сформована піонерська та комсомольська організації. Введено посаду піонервожатого. Першою піонервожатою у плитянській школі була Лях Емілія Юріївна.

Поки школа не мала власної їдальні учням давали пити тепле молоко. Згодом було збудовано приміщення. У якому розмістилася їдальня, спальня та один клас. Для учнів початкових класів було організовано безкоштовне харчування , а першокласники мали змогу ще й спати на обід. На даний час ця будівля вже давно знесена .

У1972 році до старого корпусу було зроблено добудову на 4 класні приміщення. У 1989 році збудована ще двоповерхова будова, де розмістилися три класні  приміщення,  кухня, їдальня на 50 посадкових місць та бібліотека.

Тоді ж було заплановано побудувати спортивний зал. Для нього одразу ж заклали фундамент.

Однак будівництво спортивного залу було заморожено через брак коштів.